У селі Оса на Ковельщині: 91-річна довгожителька сама живе на хуторі та пише вірші

На віддаленому хуторі поблизу села Оса Турійської громади Ковельського району живе 91-річна Надія Бондарук – справжня берегиня народної мудрості, яка щоранку виходить на прогулянку, сама веде господарство, а у вільний час складає вірші про Україну та перемогу. Про незвичайну довгожительку редакції «Вісник+К» розповіла читачка Надія Бурко.

Надія Бурко зазначила, що часто зустрічає Надію Сергіївну, яка з радістю читає напам’ять свої вірші.

«Як зустрічаю її, то напам’ять мені свої вірші читає про війну, про Україну, про перемогу», – зауважила Надія Петрівна.

До хатини пані Надії веде ґрунтова дорога, що ускладнює доїзд у негоду, проте жінка звикла долати труднощі сама. Вона підтримує маленький городик та самостійно побілила льох, готуючись до зими.

«Я маю свою картопельку, цибулю, бурячок, бо не можу сидіти, склавши руки», – пояснює бабуся.

Надія Сергіївна згадує, як будувала хату разом із чоловіком. Обоє працювали в колгоспі: він бригадиром тракторної бригади, вона полола буряки. Разом вони виростили та вивчили п’ятьох дочок: Світлана живе у сусідньому селі Бобли, Таїса – на Закарпатті, Валя та Люда – у Турійську, Тоня – у Луцьку.

Попри поважний вік, Надія Бондарук відмовляється переїжджати до дочок, адже не уявляє життя без свого дому.

«А мені нікуди зі свеї хати не хочеться йти, – чесно зізнається Надія Сергіївна. – Поїхала я до Валі зимувати. Дождала вечора і починаю додому збиратися. Кажу до дочки: «Мені у вас скучно, везіть мене додому, бо інакше сама піду на автобус». Що їм було діяти? Зять привіз мене».

Господарства бабуся Надя не тримає, адже курей колись забрав лис, а собаки зараз немає. Натомість її оточують співи птахів та шум дерев. У хаті, «в куточку», як вона каже, ловить мобільний зв’язок, і є телевізор. Надія Сергіївна дивиться новини, але серіали їй не до вподоби.

«То все казки», – сміючись, махає рукою.

Пенсіонерка переконана, що рух – це запорука здоров’я. Вона згадує телепередачу, де пояснювали користь ходьби для літніх людей, аби уникнути відкладення солей. Тому, за її словами, «треба ворушитися до останнього».

«Я не люблю на ліжку лежати. Хоч як втомилася, а не ляжу. Лучче посиджу. Зранечку, як встаю, то помаленько дорогою туда-сюда ходжу. В село навідуюся часом, а так мені все діти привозять. Забезпечують мене», – пояснює вона.

У хаті Надії Сергіївни панують чистота і порядок: акуратні доріжки, вишивки на стінах, фотографії з родинних свят на чільному місці. Жінка радіє своїм дітям, вісьмом внукам, одному правнуку та трьом праправнучкам.

Вона залишається прикладом доброти та щирості, адже, за її словами, ніколи нікому зла не робила. Можливо, саме тому Бог дарує їй довге життя та чудову пам’ять. Бабуся Надя легко переказує пісні, які запам’ятала ще дитиною, та напам’ять читає власні вірші:

Молися, сину, за Україну,
Щоб Бог підняв її з руїн.
Молися, сину, щоб дав їй волю
та щасливу долю.

Надія Бондарук, яка пережила Другу світову війну, щодня молиться за мир і вірить, що дочекається перемоги у нинішній війні. Її слова, наповнені вірою та надією, лунають із самого серця.