У Ковелі попрощалися з 27-річним офіцером Артемом Кузьмичуком, який загинув на фронті

Ковель 10 червня провів в останню путь 27-річного офіцера Артема Кузьмичука, життя якого забрала війна. Молодий захисник помер 7 червня після тривалого лікування від важких поранень, отриманих на фронті.

З ним попрощалася громада міста, вшанувавши пам’ять свого земляка та його подвиг. Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка говорив про Артема Кузьмичука не лише як про Захисника, а і як про людину, якою він був, — повідомляє Ковельська міська рада.

Артем народився у Ковелі 30 січня 1999 року. Навчався у загальноосвітній школі №1, де виявив неабиякі здібності до математики, фізики та інформатики. Він був розумним, наполегливим, цілеспрямованим, брав участь у конкурсах та олімпіадах, здобуваючи призові місця.

Рідні та друзі згадують його як добру, щиру людину, сповнену тепла та життєвих планів. Важливу роль у формуванні його характеру відіграла участь у літньому патріотичному таборі «Волинська Січ». Прагнучи здобути омріяну професію програміста, Артем вступив до Національного авіаційного університету в Києві.

Там же він закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта. Після навчання працював у Національній службі здоров’я України. З початком повномасштабного вторгнення Артем прагнув добровільно стати на захист країни, проте рідні переконали його дочекатися 25-річного віку, а його знання та професійний досвід у сфері інформаційних технологій були надзвичайно важливими для країни й у тилу.

У Києві, де тоді жив Артем, він вперше побачив війну зовсім близько. Під час одного з російських ракетних ударів вибух стався неподалік від нього, і лише мить та вчасне рішення впасти на землю врятували йому життя. Влітку 2024 року Артема мобілізували до лав Збройних Сил України.

Він розпочав службу у складі 141-ї окремої механізованої бригади. Знання програмування та сучасних технологій стали важливою складовою його військової роботи. За час служби Артем зарекомендував себе відповідальним і професійним офіцером, отримавши звання лейтенанта, а згодом — старшого лейтенанта.

Він виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках. У травні цього року, після реформування підрозділу, його перевели до 98-го окремого протитанкового батальйону військової частини А5216, де він обіймав посаду начальника групи зв’язку та кібербезпеки штабу.

Дуже близькою людиною для Артема була мама. Навіть перебуваючи на фронті, він знаходив час для довгих телефонних розмов, ділився думками, підтримував її та будував плани на майбутнє. Він особливо чекав на другу половину травня, оскільки мав отримати відпустку і хотів поїхати до Києва — міста, яке дуже любив.

Проте війна вирішила інакше. У ніч із 20 на 21 травня під час виконання бойового завдання автомобіль, у якому перебували четверо військовослужбовців, потрапив під ворожий обстріл. Усі зазнали поранень, але найважчі травми отримав Артем. Після цього було тривале лікування: спочатку у Запорізькому військовому госпіталі, потім у лікарні імені Мечникова в Дніпрі, згодом — у Головному клінічному військовому госпіталі в Києві.

Лікарі робили все можливе, рідні безперервно молилися та вірили у диво. Сам Артем до останнього боровся за життя, та 7 червня його серце зупинилося. Старшого лейтенанта Артема Кузьмичука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.

Щирі співчуття висловлюються мамі Світлані Володимирівні, батькові Василю Степановичу, братові Максиму, дідусеві Володимиру Варфоломійовичу, усім рідним, друзям і побратимам Артема. Світла пам’ять Захиснику України. Вічна слава Герою.