Мешканці окупованих Олешок пройшли десятки кілометрів і знайшли прихисток на Ковельщині

«Моя хата – сумка і рюкзак» – так про себе сьогодні говорить пан Ігор (ім’я змінене з міркувань безпеки), якому вдалося вирватися з окупованих Олешок. Щоб покинути місто, що перетворилося на пекло, чоловік пройшов 30 кілометрів пішки, залишивши позаду все своє попереднє життя. Зрештою, його шлях до свободи завершився на Волині, де у Ковелі та Ковельському районі йому надали допомогу працівники благодійного фонду «Карітас Волинь».

За інформацією благодійної організації «Карітас Волинь», місто Олешки перебуває в умовах гуманітарної катастрофи. Люди місяцями живуть без нормального постачання їжі, ліків, електрики, газу та достатньої кількості питної води.

Пан Ігор згадує перші дні повномасштабної війни. Він не одразу повірив у її початок, але усвідомлення прийшло, коли побачив низько над містом вертольоти.

«Ми чітко бачили пілотів»

– згадує чоловік. Після перших обстрілів, ховаючись у підвалах, Ігор вирішив вивезти дітей з Олешок.

«3,5 року внуку було, всю ніч спав на мішку картоплі»

– розповідає він.

Зараз місто перебуває під постійним наглядом дронів, які ввечері підлітають низько до будинків. Місцеві навчилися розрізняти «своїх» і «чужих» та «вітатися» з дроном перед тим, як рухатися далі. Пересуватися містом можна лише пішки або велосипедом, без різких рухів.

«Всі будинки відкриті, вікна і двері потрощені ж»

– пояснює Ігор.

Земля навколо Олешок теж небезпечна: територія всіяна мінами.

«Тебе не заберуть ні туди, ні сюди – стікаєш кров’ю… Нас уже топили, палили…»

– ділиться пан Ігор. Його будинок також постраждав від обстрілів, майже всі автомобілі в місті потрощені. Після підриву Каховської ГЕС вода підійшла на 20-30 метрів до його оселі.

«Газу у нас немає, у трубах же вода»

– розповідає Ігор.

У Олешках майже немає медикаментів, а тіла в морзі без електроенергії лежать по кілька місяців.

«Там уже вода і кості»

– каже чоловік, додаючи, що поховати їх немає можливості й дозволу.

Найбільше люди страждають від голоду, адже постачання продуктів відсутнє, а гуманітарну допомогу не допускають. Пан Ігор згадує випадок, коли автомобілі з «торгашівською» поставкою були обстріляні, а продукти викрадені російськими солдатами.

«Вони їжу і відбирають у місцевих жителів. Люди віддають усе, аби залишитися живими. У людей лишилось по жменці круп. Їсти немає що»

– говорить чоловік.

Влітку мешканці намагалися вирощувати овочі. Перше листя капусти продавали по 100 рублів (50 гривень). Десяток яєць міг коштувати 3000 рублів (близько 1500 гривень). Картопля виросла дуже маленькою. З наближенням холодів запаси вичерпуються. Люди часто їдять голубів, а бували випадки, коли від голоду могли застрелити й собаку. Ігор сам намагався садити огірки й помідори, жив на салатах та каші, схуд на 26 кілограмів.

Зважившись на останній крок, Ігор пішки подолав 30 кілометрів за 8 годин. Після кількох діб дороги він дістався до пункту пропуску «Доманове». Україна зустріла його повітряною тривогою, але для чоловіка це були вже дрібниці:

«Це такі уже дрібниці»

. Працівники БФ «Карітас Волинь» зустріли його в транзитному центрі в селі Кортеліси, де він зміг відпочити. Зранку йому допомогли дістатися Ковеля, придбати квиток та дістатися до автобуса для зустрічі з сім’єю.

«У 3,5 роки внука вивезли, а зараз уже у другий клас ходить»

– каже пан Ігор. Тепер усе його життя поміщається в сумку і рюкзак.

Не менш драматична історія у пані Алли (ім’я змінене), яка також вибралася з окупованих Олешок.

«Продала улюблену індичку, щоб були гроші на дорогу… Почула про мінування – зібралася відразу і пішла пішки майже 30 кілометрів»

– розповідає жінка. Її шлях до пункту пропуску «Доманове» тривав три дні, з яких майже 30 кілометрів вона пройшла пішки.

«Коли я почула, що росіяни хочуть замінувати дорогу, я побігла додому, зібралася і зразу пішла, поки ще можна. На наступний день чула, що вже таки замінували»

– згадує вона.

Дорогою люди трималися разом. Пані Алла особливо хвилювалася за сусіда, який йшов з маломобільною мамою та валізами. Навіть у волонтерів БФ «Карітас Волинь» вона постійно запитувала про їхню долю.

Будинок пані Алли в Олешках майже зруйнований: російський обстріл пошкодив спальню, обвалилася стеля, вилетіли вікна, а потім приміщення залило дощем. Попри це, жінка продовжувала там жити та доглядала за покинутими будинками знайомих, залишаючи на подвір’ях своїх собак, щоб оселі не здавалися порожніми. Загалом пані Алла опікувалася 12 власними собаками, а іноді й більше.

Під час підриву Каховської ГЕС, коли вода стрімко заходила в місто, пані Алла саме йшла по їжу для тварин і потрапила в сильну течію.

«Мене врятувала висока туя»

– згадує жінка, яка тоді сильно травмувала свою «робочу» праву руку й досі не відновила її повністю.

В Олешках гостро бракує їжі. Пані Алла розповідає, що навесні допомогу, яка прямувала до міста, обстріляли. Пізніше вдалося домовитися про велику поставку продуктів, але

«вони стріляли просто в радіатори, щоб авто не доїхали»

, а потім автомобілі пограбували російські військові. Місцеві намагалися забрати залишки, але купити продукти майже неможливо, тому виживали завдяки власним запасам.

Пані Алла продала свою улюблену індичку, щоб мати гроші на дорогу.

«Така ручна була»

– згадує вона. Шукаючи траву для качок, жінка знайшла покинутий город з помідорами й огірками, а також погріб із консервацією та олією.

«Я переварювала ці старі закрутки. Що варила собакам, те і їла сама»

– розповідає пані Алла, яка дуже сумує за своїми собаками, яких не змогла забрати.

Після довгої дороги пані Аллу зустріли працівники БФ «Карітас Волинь» на пункті пропуску «Доманове». Транспорт фонду довіз її до транзитного центру в Ковелі, де їй допомогли придбати квиток до доньки.

Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців», в рамках якого надається допомога, реалізується за постійної підтримки «Catholic Relief Services» та «Caritas Ukraine».