Ковель провів в останню дорогу Андрія Шушмарука, що понад 4 місяці вважався зниклим безвісти

Ковель сьогодні, 1 листопада, провів в останню земну дорогу Андрія Шушмарука, воїна, який понад чотири місяці вважався зниклим безвісти. Мешканці громади зібралися в соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, аби віддати шану молодому захиснику, чиє життя обірвала війна.

Андрій народився у Ковелі 2 жовтня 1997 року. Тут він зростав, закінчив загальноосвітню школу №2, а потім здобув фах водія у Луківському професійно-технічному училищі. За інформацією Ковельської міської ради, Андрій захоплювався автомобілями, добре розумівся на їх ремонті та деякий час працював за кордоном.

Рідні та друзі згадують Андрія як щиру, відкриту та життєрадісну людину. Він легко знаходив спільну мову, був душею компанії, а його оптимізм підтримував інших навіть у непрості моменти. Попри активну вдачу, мав особливу любов до «тихого полювання» – був затятим грибником. Андрій поспішав жити, легко йшов на зміни та не боявся спонтанних рішень. Його життєвим кредо були слова: «Живи сьогодні, насолоджуйся тим, що маєш зараз, адже завтра все може змінитися». Сьогодні ці слова звучать особливо проникливо.

Свою кохану Ірину Андрій зустрів у 2014 році, а через три роки вони одружилися. До створення сім’ї він поставився серйозно та виважено. Дружина згадує, що їм завжди бракувало часу просто побути разом, ніби обоє відчували, наскільки важливо цінувати кожну мить удвох. У липні 2018 року в подружжя народився син Матвій. На той час Андрій був за кордоном, але першими словами, які Ірина почула від нього телефоном, були: «Дякую за сина».

Незабаром він повернувся в Україну, присвячуючи вільний час найдорожчим. Батько та син разом каталися на велосипедах, їздили на риболовлю, ходили до лісу. Андрій мріяв про власний дім для своєї родини – затишний, сповнений тепла. Саме таким він бачив своє щастя.

З початком повномасштабного вторгнення Андрій долучився до волонтерської допомоги військовим, ремонтуючи для них автомобілі. 2 квітня 2026 року його мобілізували до 66-ї окремої механізованої бригади. Під час навчань він зізнавався, що нелегко, проте гідно долав усі випробування та швидко звикав до армійських буднів. Рішучість і швидкість, які вирізняли його в цивільному житті, допомагали йому й на військовій службі.

Андрій часто надсилав дружині світлини з побратимами. Жартома називав їх «мої братики, моя родина» й додавав: «неблагополучна». За цими словами стояли особлива близькість і фронтове братерство, народжені спільними випробуваннями та усвідомленням небезпеки. Ірину він завжди намагався заспокоїти: «Усе буде добре, я повернуся. Думай, що я на роботі».

9 червня вони востаннє поговорили телефоном. Андрій розповів, що вирушає на перше бойове завдання, але запевнив, що не прощається. 11 червня надіслав останнє повідомлення: «Я вас дуже люблю». Від 18 червня 2026 року Андрій вважався зниклим безвісти. Рідні чекали, сподівалися, вірили. Та дива не сталось.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника мотопіхотного батальйону військової частини А7014, Андрій Шушмарук загинув 18 червня 2026 року в районі населеного пункту Середнє Краматорського району Донецької області. Його бойовий шлях виявився надто коротким. Андрій не встиг здійснити своїх мрій, побудувати омріяний дім, побачити, як дорослішає син. Не встиг повернутися до дружини, якій обіцяв, що все буде добре.

Від імені Ковельської громади висловлюю щирі співчуття дружині Ірині, сину Матвію, мамі Світлані Вікторівні, татові Анатолію Вікторовичу, бабусі й дідусеві, тітці Наталії з родиною та всім, хто знав Андрія, любив його й берегтиме пам’ять про нього, – сказав міський голова Ігор Чайка під час прощання у храмі.

Поховали Андрія Шушмарука на Алеї Героїв міського кладовища. Світла пам’ять і вічна слава Герою!