Ковель попрощався з нацгвардійцем Володимиром Якимовичем

У Ковелі 6 вересня провели в останню земну дорогу нацгвардійця Володимира Якимовича, який загинув, захищаючи Україну. Трагічну звістку повідомила Ковельська міська рада.

Життя воїна обірвалося 3 вересня поблизу населеного пункту Бокове Покровського району на Донеччині. Володимир служив водієм 2-го відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2-ї автомобільної роти автотранспортного батальйону військової частини 3009.

Його мобілізували 17 лютого 2026 року. Він проходив службу у 20-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України «Любарт». Як водій автомобільного взводу підвозу, Володимир Якимович також опанував керування наземним роботизованим транспортним засобом. На ньому він доставляв спорядження та провізію на передові позиції, а також евакуював важкопоранених побратимів. Ця робота часто відбувалася під ворожим вогнем, тому від його вміння та витримки залежали людські життя.

Рідні згадують Володимира як добру, щиру та безвідмовну людину. Він зростав у великій родині: був двійнятом зі своєю сестрою Іриною, а ще мав двох сестер-близнючок, Тетяну та Олену. Навчаючись у школі №12, він виявляв особливий інтерес до хімії. Після школи почав самостійно заробляти, працював на будівництвах, за кордоном, на пилорамі та закінчив водійські курси.

Про війну Володимир рідним розповідав неохоче, лише іноді ділився відео зі спустошеними ворогом містами та селами. Навіть на фронті він намагався підтримувати зв’язок із сім’єю телефоном, цікавився справами племінників та знаходив час для коротких розмов.

Остання розмова відбулася вранці 3 вересня, коли він подзвонив сестрі Ірині, яка саме повернулася з-за кордону, та привітав її й племінника Сергія з 25-річчям. Наступного дня родина отримала страшну звістку про його загибель.

Останній спогад про Володимира, що залишився у рідних, – коротке відео з фронту, де він усміхається і махає рукою в камеру. Цей жест тепер сприймається як його прощання.

«Сьогодні ми проводжаємо людину, яка виконувала свій військовий обов’язок і до останнього залишалася вірною Україні. Для громади це ще одна страшна втрата, а для родини – біль, який неможливо виміряти словами. Ми завжди пам’ятатимемо, якою ціною виборюється наша свобода» – сказала секретар міської ради Оксана Багнова під час прощання з воїном у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Від імені Ковельської громади Оксана Багнова висловила співчуття мамі Галині Василівні, сестрам Ірині, Олені та Тетяні, а також усім рідним та друзям.

Про Володимира та силу українського війська також говорив один із побратимів, який служив поруч із ним.

«Володимир був одним із тих, без кого не існує військо, людиною, яка на цих судинах доріг привозила все, щоб армія функціонувала, щоб цей організм міг боротися проти тої зарази, яку ми повинні винищити і забути про її існування. Ми не зупинимося з нашими побратимами, як і не зупинилися наші предки, які воювали в цих лісах. Такі ж Володимири, такі ж хлопці, які зараз стоять на передовій. Це наша спадковість. Ми – воїни за походженням і за силою своєю. Ми спираємося на свою землю і ми її не віддамо. І ми будемо пам’ятати всіх, хто поліг за свою землю, за свої сім’ї» – мовив військовий.

Поховали Захисника на Алеї Героїв міського кладовища в Ковелі. Вічна пам’ять і слава Герою!