Захисника Віктора Савчука поховали у Ковелі: деталі загибелі на Курщині

Сьогодні, у Ковелі, громада провела в останню дорогу свого земляка, Захисника України Віктора Савчука, який загинув, виконуючи бойове завдання на Курщині. Відспівали воїна у храмі Блаженного Миколая Чарнецького, стіни якого він колись власноруч зводив як будівельник.

Віктор Савчук народився у Ковелі 28 листопада 1976 року. Навчався у ЗОШ №11, де захоплювався самбо. Здобув фах техніка-механіка у машинобудівному технікумі. Після строкової служби працював на заводі «Ковельсільмаш», а згодом знайшов себе у будівництві.

Його праця залишила помітний слід у двох ковельських святинях — храмі Блаженного Миколая Чарнецького та церкві святого Пантелеймона. В особистому житті Віктор був добрим сином, братом і батьком для своїх синів Максима та Давида.

Патріотичні цінності Віктор перейняв від свого дідуся Степана, який передав онукові не лише хист до будівництва, а й любов до рідного краю, української мови, пісні та молитви. У радянські часи дідусь Степан зазнав жорстокого покарання за українську позицію: за доносом його засудили до 15 років ув’язнення та відправили до Сибіру за виконання пісні січових стрільців «Червона калина».

З початком повномасштабного вторгнення Віктор гостро відчув необхідність стати на захист країни. Попри проблеми зі здоров’ям, він вирішив добровольцем стати до лав війська. У військкоматі йому кілька разів відмовляли, однак Віктор не відступав від свого рішення і зрештою був мобілізований.

Після навчання на сапера ковельчанин служив на Сумщині, певний час був інструктором та навчав новобранців. Мріяв після перемоги опанувати фах із розмінування. Разом із побратимами Віктор Савчук також долучався до складання важких українських дронів-бомбардувальників «Баба Яга».

Згодом підрозділ Віктора вирушив виконувати бойові завдання на Курщину. Вранці 21 березня 2025 року мама Любов Степанівна востаннє почула голос сина. Під час розмови Віктор сказав, що його побратим поранений і він не залишить його на позиції. Коли почув попередження про наступ ворога, заспокоїв маму: «Мамо, все буде добре, тільки не плач».

Увечері того ж дня зв’язок із ним обірвався. Через два дні рідним повідомили, що Віктор зник безвісти. Півтора року родина жила між надією та невідомістю, шукаючи будь-яку інформацію та сподіваючись, що він міг потрапити в полон. На жаль, експертиза ДНК підтвердила найгірше.

Життя солдата Віктора Савчука, сапера 1-го інженерно-саперного відділення десантно-штурмового батальйону військової частини А2582, 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, обірвалося 23 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області РФ. Віктору було лише 48 років.

«Життєвий шлях Віктора Савчука — це приклад того, як простий будівельник, людина мирної професії, яка будувала храми, у момент, коли настала смертельна небезпека для його країни, полишив усі справи у рідному місті й став на захист України. Сьогодні ми дякуємо йому за мужність, доблесть, відданість, патріотизм», — сказав під час промови міський голова Ігор Чайка, висловивши щирі співчуття мамі Любові Степанівні, синам Максиму та Давиду, сестрі Ользі, усій родині, побратимам, друзям і всім, хто знав і любив Віктора.

Поховали Віктора Савчука на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і слава Захиснику України!