Ковель попрощався з кіборгом Андрієм Луциком

Учора Ковель провів в останню путь Андрія Луцика — кіборга, який пройшов пекло Донецького аеропорту та понад 10 років боровся з наслідками війни, віддавши зрештою життя за Україну. Його поховали на Алеї Героїв міського кладовища.

Андрій Луцик був учасником бойових дій та великим патріотом своєї країни. У 2014 році він добровільно пішов захищати Україну у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Воїн пройшов обстріли та важкі бої в Ласточкиному, Пісках, Водяному і цілий місяць тримав оборону Донецького аеропорту у страшний мороз.

Хоча Андрій вижив у тому пеклі, наслідки отриманих поранень залишилися з ним на довгі роки. Попри постійний біль і складні випробування, він не здавався, продовжував жити, будувати плани та допомагати іншим, пройшовши безліч операцій та років боротьби за життя.

Друзі та знайомі згадують Андрія Луцика не лише як воїна і захисника, а передусім як світлу, оптимістичну людину, якій довіряли, яку поважали та цінували. Його оптимізм був підтримкою для багатьох, зокрема й у перші дні повномасштабного вторгнення 2022 року.

У соціальних мережах близькі діляться спогадами про Андрія:

«Дуже важко писати про нього в минулому часі. Він стільки пройшов, стільки витримав, стільки років боровся за життя після Донецького аеропорту, скільки планів у нас було. Для багатьох Андрій — захисник, воїн, людина великої сили. Для мене ще й товариш, якого я знала, поважала і дуже цінувала. Надійний, гідний, справжній. Дуже боляче усвідомлювати, що його більше немає», — Наталія Ариванюк.

«Не стало захисника Донецького аеропорту, прекрасної Людини і Друга, що понад 10 років боровся за життя після того, як вижив у ДАПі. Щирі співчуття дружині і синам. Андрій був одним із моїх небагатьох надійних друзів-чоловіків. Не можу прийняти… Серце плаче», — Наталя Попова.

«Андрій — доброволець. У 2014 році пішов захищати Україну в складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Пройшов Ласточкине, Піски, Водяне. Тримав Донецький аеропорт у страшний мороз — цілий місяць… Війна забрала в нього здоровʼя. Потім було багато операцій і років боротьби з її наслідками. Але якщо запитати мене, яким я памʼятаю Андрія, то першими чомусь згадуються зовсім не війна і не лікарні. Згадуються його оптимізм і жарти. Думаю, кожен, хто знає сімʼю Луциків, підтвердить: це люди з якоюсь неймовірною кількістю віри й оптимізму всередині. І дуже багато цього завжди йшло саме від Андрія. Памʼятаю його і у 2022-му. Наш склад, перші дні повномасштабного вторгнення. Ми вже розуміли, що перед нами новий величезний виклик, але ще зовсім не розуміли, що буде завтра. Було страшно. Було багато роботи. Ми просто робили те, що могли. А Андрій, коли приходив, завжди приносив із собою якийсь жарт і той свій оптимізм, якого тоді всім дуже бракувало. Сьогодні дуже хочу зафіксувати цю памʼять про нього. Хочу зафіксувати, що Андрій — Герой, який віддав Україні своє здоровʼя, а зрештою — і життя. Хочу ще раз зафіксувати просту річ: ця війна почалася у 2014 році» – Інна Поліщук.

«Думала, таке не можливо… Андрій був такий сильний, повний життя, завжди готовий прийти на допомогу. Царство небесне, світла памʼять…» — Святослава Зеленкова.

Андрій Луцик залишив по собі пам’ять про сильну, надійну і добру людину, яка, переживши страшні випробування, не втратила здатності підтримувати інших.