Ковель попрощався з 35-річним Русланом Мазяром, що загинув на Донеччині

Україна втратила ще одного свого сина: 35-річний ковельчанин, старший солдат Руслан Мазяр, загинув 26 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ясногірка Краматорського району Донецької області. Сьогодні громада Ковеля провела Героя в останню путь.

Руслан Мазяр, який народився і виріс у Ковелі, був старшим механіком-водієм 1-го штурмового батальйону військової частини А4122. Йому було лише 35, попереду мало бути багато років життя, сповнених планів та мрій. Він навчався у школі №11, а фах кухаря здобув у Старовижівському професійно-технічному училищі.

Рідні згадують Руслана як людину, яка любила життя. Він обожнював готувати, випікати, а борщі йому вдавалися особливо добре. Захоплювався фотографуванням природи, умів помічати красу навколо та знаходити цікаві кадри. Мріяв про подорожі, навіть оформив закордонний паспорт, але так і не встиг ним скористатися.

Після навчання Руслан повернувся до рідного міста, де деякий час працював у військовій комплексно-експлуатаційній частині (КЕЧ). Був душею компанії, веселим, товариським, з чудовим почуттям гумору, мав багато друзів. Особливо теплі стосунки підтримував із сестрою та її родиною, а трьох племінників завжди намагався потішити подарунками, пам’ятаючи про них навіть на відстані.

Таким його і пам’ятають — добряком, щирою, щедрою людиною, яка вміла підтримати, відгукнутися, бути поруч. Майже три роки тому Руслана мобілізували до війська. Він не ділився з близькими деталями служби, оберігаючи їх від зайвих хвилювань.

Водночас Руслан зазначав, що після війни планує залишитися у війську, адже зрозумів, що це його покликання. Із захопленням ділився із сестрою, що навчився керувати бойовою машиною піхоти. Також він казав, що «побратимів не залишить», що свідчить про його характер, відповідальність та вірність.

Службові обов’язки Руслан часто виконував неподалік столиці. Коли випадала нагода ненадовго відвідати Київ, він використовував ці години для прогулянок містом, казав рідним, як йому подобається столиця. Це був його маленький перепочинок серед важких військових буднів. За час служби мав дві відпустки, які проводив із сім’єю та друзями у Ковелі. Залишилися фотографії тих днів, що сьогодні рідні переглядають, згадуючи його усмішку та розмови.

Останнім часом Руслан зі своїм підрозділом перебував на Краматорському напрямку, провівши місяць на позиціях серед постійної небезпеки та обстрілів. Саме там, 26 жовтня, старший солдат Руслан Мазяр загинув, ставши жертвою війни.

Ця страшна звістка назавжди змінила життя його родини. Від імені громади висловлюються щирі співчуття батькам Руслана – мамі Ірині Миколаївні, татові Леоніду Сергійовичу, бабусі Василині, сестрі Наталії, швагрові Юрію та всій родині. Його поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.

Руслане, дякуємо тобі за службу, за мужність, за те, що став на захист України, за вірність побратимам. За те, що до останнього залишався в строю. Твоє життя мало б продовжуватися — у подорожах, фотографіях, зустрічах із друзями, у родинних святах, у дитячому сміху. Але тепер усе це залишиться у спогадах тих, хто тебе любив. Світла пам’ять. Вічна шана і вдячність.