У Ковелі попрощалися з молодшим сержантом Володимиром Карпуком: життя воїна і волонтера

Ковельська громада сьогодні, 3 травня, провела в останню земну дорогу свого земляка – молодшого сержанта Володимира Карпука. Учасник АТО та відданий волонтер, він присвятив своє життя захисту України, а його серце зупинилося 1 травня 2026 року.

Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях Володимира. Народившись 17 грудня 1975 року, майже все своє життя він пов’язав з Ковелем. Навчався у школі №11, потім – у Шацькому лісовому технікумі. Після строкової служби повернувся до рідного міста, працював у КП «Добробут», «Ковельтепло», на залізниці та у приватних підприємствах.

У 2014 році, коли росія розпочала війну, Володимир підписав контракт і півтора року служив у розвідці. Він опікувався шістьма бійцями і завжди найбільше переживав за їхнє життя. За сумлінну службу його нагородили пам’ятною медаллю військової розвідки. Участь у бойових діях під час АТО підірвала його здоров’я та внутрішній спокій, особливо важко він переживав втрату побратима і друга з Черкащини.

Щоб віднайти душевну рівновагу, Володимир знаходив розраду в улюблених справах – мисливстві та риболовлі, часто бував на озері Святе разом з мамою, Ніною Іванівною. Вони могли тижнями жити в наметах, насолоджуючись природою Полісся.

Повномасштабне вторгнення знову змінило його життя. Володимир одразу вступив до добровольчого формування територіальної громади та разом з іншими ковельчанами патрулював місто. У цей час він зустрів Наталю, яка стала його опорою та близькою людиною. Хоча вони не встигли офіційно оформити стосунки, жили як справжня родина. Володимир щиро прийняв дітей Наталі, а для її онука Даміра став справжнім дідусем.

Знаковою зустріччю у його житті стало знайомство з британським волонтером Девідом Гастоном. З перших днів повномасштабної війни вони разом неодноразово їздили на схід України, доставляючи допомогу військовим та цивільним. Володимир бачив багато людського болю поблизу лінії фронту, а одного разу привіз на Волинь тіла трьох загиблих воїнів – ця поїздка стала однією з найважчих у його житті.

У лютому цього року Володимира мобілізували. З огляду на стан здоров’я, він проходив службу на Волині, у п’ятому відділі Ковельського районного ТЦК та СП у Старій Вижівці. 10 квітня під час виконання службових обов’язків йому стало зле – стався гіпертонічний криз, він знепритомнів і впав у кому. Після перенесеного інсульту медики боролися за його життя до останнього, але 1 травня 2026 року серце Володимира Карпука зупинилося. Йому було лише 50 років.

Попрощатися з Володимиром Карпуком сьогодні приїхав його друг, волонтер Девід Гастон. Він тепло згадував про спільні поїздки на схід, до Слов’янська, Куп’янська та Бахмута, та про те, як люди з різних країн знаходили порозуміння. Девід зазначив, що у Володимира була своя «секретна зброя»:

«Перше – це чудовий український гумор, який, як виявилося, дуже подібний до гумору британської армії, в якій я служив. Якось так дуже швидко ми зрозуміли це, і це дозволило нам дуже гарно спілкуватися. Наступна секретна зброя, яку він називав – «дядько Гугл».

Девід зізнався, що під час поїздок до передової, попри страх, Володимир завжди підтримував його: «Він ніколи не казав мені, що ми не маємо їхати в ці місця. Він завжди підтримував мене на передовій і часом казав мені: «Ти – божевільний хлопець». Я не знаю, хто з нас був божевільнішим».

Волонтер з Великої Британії назвав Володимира своїм «англійським братом» і додав, що це був найбільший комплімент, який він коли-небудь чув. Він завершив промову словами:

«У британській армії ми говоримо: солдат ніколи не загинув, поки його ім’я пам’ятають. Скільки мені доведеться жити, я завжди згадуватиму його ім’я, тому що він був справжнім і відданим другом».

Володимира Карпука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі. Ковельська міська рада висловила щирі співчуття мамі Ніні Іванівні, доньці Тетяні з родиною, сину Владиславу, сестрі Валентині, дружині Наталі, її дітям, друзям та побратимам.

Вічна пам’ять і слава Герою!