У Ковелі попрощалися з 18-річним захисником Дмитром Приймачуком

У Ковелі громада провела в останню путь 18-річного воїна Дмитра Приймачука, який загинув, захищаючи Україну. Церемонія прощання відбулася в його рідному місті, де поряд із труною за традицією поклали коровай.

Дмитро Приймачук був випускником ЗОШ №12 та студентом промислово-економічного коледжу. Він захоплювався математикою, комп’ютерними технологіями, самостійно збирав комп’ютери та займався змішаними єдиноборствами, де здобував призові місця. Знайомі згадують його як світлу, добру та цілеспрямовану людину.

Після двох курсів коледжу, у віці 18 років, Дмитро прийняв свідоме рішення залишити навчання та стати на захист Батьківщини. На вмовляння рідних він відповідав:

«Якщо мені там не місце, то хто буде захищати Україну і людей?».

Його батько, Ярослав Володимирович, є ветераном АТО та повномасштабної війни, був поранений.

1 серпня 2025 року в Краматорську Дмитро підписав контракт зі Збройними силами України. Він обійняв посаду стрільця-помічника гранатометника механізованого взводу у складі 54-ї окремої механізованої бригади. Після проходження навчання його підрозділ було дислоковано до Слов’янська.

Життя молодого воїна обірвалося 27 листопада під час виконання бойового завдання з евакуації побратимів. Це сталося в районі міста Сіверськ Донецької області. Рідні згадують, що, попри страх, він мужньо виконував свій обов’язок.

Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив подяку воїну та його батькам:

«Сьогодні громада зібралася, щоб провести Дмитра, щоб подякувати молодому воїнові за мужність, честь, його любов до України. За найвищу жертву — віддане життя за свою країну. Щоб подякувати батькам за сина-Героя».

Сестра загиблого, Юлія, поділилася спогадами про брата та розповіла про біль, який війна принесла їхній родині:

«Вона відібрала здоров’я у мого батька і старшого брата, а тепер забрала найдорожче – життя нашого Дмитра. Він був такою світлою людиною: з голубими очима, з ямочками на щоках. Він так швидко виріс, подорослішав… Але так багато не встиг. Нічого не побачив. Він мріяв полетіти на відпочинок, дуже цього хотів, але, мабуть, передчував, що цьому не судилося збутися. Запам’ятайте його таким — хорошим, щирим, юним, і водночас мужнім та хоробрим».

Дмитра Приймачука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі. У нього залишилися мама Тетяна Миколаївна, тато Ярослав Володимирович, сестра Юлія, брат Михайло, бабуся Галина Степанівна та тітка Ганна Миколаївна.