У Ковелі попрощалися із загиблим захисником Тарасом Солтисом

У Ковелі громада провела в останню путь свого земляка, захисника України Тараса Солтиса. На знак жалоби в місті було приспущено прапори з чорними стрічками.

Тарас Солтис народився 29 грудня 1982 року. Після закінчення ЗОШ №3 у Ковелі, де він виявляв інтерес до точних наук, у 2002 році вступив до Рівненського економіко-гуманітарного інституту. Там він зустрів свою майбутню дружину Марину, а в 2005 році у подружжя народилася донька Анастасія.

Заради забезпечення сім’ї Тарас залишив навчання і почав працювати, зокрема за кордоном, а згодом — торговим агентом у Ковелі. Після переїзду родини до Рівного він реалізував себе у сфері телекомунікаційних послуг. Попри відсутність диплома, він був відомий як майстер з ремонту комп’ютерної техніки та налаштування мереж.

Повернувшись до рідного міста, Тарас займався встановленням систем відеоспостереження та сигналізації. На початок повномасштабного вторгнення він працював механіком на СТО. З перших днів він разом із друзями долучився до тероборони та охороняв об’єкти інфраструктури у складі добровольчого формування.

8 серпня 2024 року Тараса Солтиса мобілізували після отримання повістки. Він потрапив до 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади (військова частина А1556). У її складі він брав участь у боях на території Курської області та на Запорізькому напрямку.

Життя воїна обірвалося 21 вересня 2024 року. Солдат Тарас Солтис, радіотелефоніст відділення управління командира батареї мінометного взводу, загинув унаслідок ворожого вогневого ураження поблизу Степногірська Запорізької області. Захисникові було 42 роки.

Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях воїна та від імені громади висловив співчуття доньці Анастасії, брату Дмитру та всім рідним загиблого.

Донька захисника, якій у жовтні виповниться 20 років, зараз перебуває за кордоном і не змогла приїхати на похорон. Її звернення до батька зачитала мама:

«Ти був найкращим батьком. Ти любив мене як ніхто у цьому світі. Я так багато не встигла тобі сказати у нашій останній розмові, не показала фото із щасливих моментів. Я досі пам’ятаю, як з тобою тікали від дощу, як ми їли піцу, гуляли, як ти віддав останні гроші за іграшку, про яку я так мріяла. Я знаю, що ти дуже хотів бути на моєму весіллі, стати дідусем. Але росія забрала твоє життя, забрала моє щастя. Ти постійно повторював, що можеш не встигнути, що живеш одним днем, але я не вірила, що ти підеш так рано. Я хочу подякувати за все моє життя, за всі щасливі моменти, що ти подарував. Досі не можу повірити, що ти більше не напишеш: «Мала, все буде супер. Я завжди з тобою». Ти мені не подзвониш, не надішлеш фото. Тату, я сумую за твоїм голосом, за твоїм сміхом, підтримкою і гумором. Я не перестану чекати твого повідомлення, ніколи не повірю, що тебе немає. Твої внуки, правнуки, вся моя майбутня сім’я будуть знати, як ти до останнього подиху боронив Україну. Дякую безмежно тобі, тату, за те, що ти робив для нас. Я завжди пам’ятатиму. Ти мій Герой».

Тарас Солтис назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, як щирий друг, люблячий батько та відданий захисник України.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і слава Герою!