Пам’ять про Назара Кіперчука: Ковель прощається із загиблим воїном “Азову”

Місто Ковель прощається з 22-річним добровольцем Назаром Кіперчуком, солдатом 1-го корпусу «Азов» Національної гвардії України. Його серце зупинилося 24 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Чернігівка Покровського району Донецької області внаслідок ворожого обстрілу під час виконання завдання з евакуації побратимів.

Назар Кіперчук народився у Ковелі, де здобув освіту в ЗОШ №8 та Ковельському центрі професійно-технічної освіти. Він активно захоплювався бойовим гопаком та різними видами спорту, постійно шукаючи заняття, які були йому до душі.

За спогадами його матері, син завжди мав сильний характер, власну думку та вмів її відстоювати. Після досягнення повноліття він виїхав на заробітки до Португалії, прагнучи самостійності, однак незадовго до початку повномасштабного вторгнення повернувся додому.

Вже тоді Назар висловлював бажання захищати Україну, кажучи: «Хто, як не я». У перші дні повномасштабної війни він звернувся до місцевого ТЦК, але через молодий вік його не призвали. Тоді він активно долучився до волонтерської діяльності.

Він переганяв військові автомобілі на передову, надавав допомогу з логістикою, евакуював людей із небезпечних територій у безпечніші регіони заходу України. Також опікувався пораненими військовими, відвідував госпіталі та підтримував родини захисників.

Багато друзів і знайомих Назара, зокрема Почесний голова молодіжної ради міста Ковеля Олександр Філон, який загинув влітку 2023 року, та воїн Данило з позивним «Тюр», з перших днів війни стали на захист України.

Зрештою, влітку 2025 року Назар і сам вирішив йти на фронт. Він повідомив про це мамі:

«Прийми, це мій вибір. Я чекав три роки, маю йти, бо хлопцям потрібна ротація».

На той час Назар працював водієм у приватній компанії в Києві, де познайомився зі своєю коханою Христиною з Полтавщини. Однак ні життя у столиці, ні робота, ні особисте щастя не змогли переконати його залишитися в тилу, адже почуття відповідальності перед країною та побратимами стало сильнішим.

Він підписав контракт із Національною гвардією України та долучився до корпусу «Азов». У війську Назар швидко знайшов своє місце, використовуючи свої навички вправного водія: доставляв провізію й спорядження на позиції, перевозив військових та допомагав облаштовувати бліндажі.

Рідним він розповідав про війну небагато, але після кожного завдання писав коротко:

«Приїхав, живий».

Один із виїздів на евакуацію побратимів став для солдата Назара Кіперчука, водія військової частини 3009 Національної гвардії України — бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу «Азов», останнім. Автомобіль із військовими потрапив під ворожий обстріл, і отримані тяжкі поранення призвели до зупинки його серця 24 лютого 2026 року.

Сотні людей прийшли подякувати Герою за його мужність, самовідданість і любов до України. Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив щирі співчуття родині:

«Є моменти, коли слова безсилі. Коли батьки втрачають дитину, жодні слова не здатні полегшити їхній біль. Назару Кіперчуку було лише 22. У цьому віці зазвичай будують плани, мріють, шукають свій шлях. Та Назар зробив дорослий і свідомий вибір — стати на захист України. Висловлюю щирі співчуття мамі Ірині, татові Олександру, брату Владиславу з сім’єю, коханій дівчині Христині, бабусям Фаїні Василівні та Олені Адамівні, дідусеві Борису Михайловичу, хрещеним батькам, усім рідним і близьким Назара».

Попрощатися зі своїм другом прибув і побратим, командир одного з підрозділів Національної гвардії України Данило з позивним «Тюр».

«Назар був для нас не просто другом, побратимом — це частина нашої сім’ї. Він виконував найскладніші завдання на фронті. На нього завжди розраховували і знали: він приїде — і всі повернуться з позицій. Назар врятував багато життів. Він був одним із кращих побратимів. Він залишається з нами — не лише в пам’яті, а й у наших справах. Ми доведемо цю справу до кінця. Будемо виконувати завдання до останнього, так, як це робив Назар. Вибачте, що не вберегли»,

— поділився Данило.

Воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища в Ковелі. Вічна пам’ять і слава Герою.