Ковельчанин Микола Грицюк: від добровольця УДА до волонтера ЗСУ у 63

Ковельчанин Микола Грицюк – один із тих, хто з перших днів агресії Росії долучився до добровольчого руху, а згодом – до лав Збройних сил України. У свої 63 роки він активно волонтерить, продовжуючи підтримувати українських захисників. Свою особисту історію служби, починаючи з 2014 року, чоловік розповів журналістам Суспільного.

Шлях пана Грицюка розпочався ще з подій на Майдані, коли він, будучи небайдужою людиною до долі України, приєднався до «Правого сектору». Згодом, восени 2014 року, він потрапив на базу «Правого сектору», де, разом із «волиняками» та луцькими хлопцями, пройшов потужний вишкіл. Там добровольці опановували різні види зброї, які були на той час присутні на війні.

Микола Грицюк служив у складі 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії з 2014 по 2019 роки. У другій штурмовій роті він тримав позиції у селищі Піски, що є передмістям Донецька. За його словами, звідти можна було бачити великі будинки у потужний бінокль, а злітна смуга Донецького аеропорту закінчувалася прямо в селищі Піски, де підрозділ прикривав сили, що заходили в аеропорт.

Рішення йти добровольцем було прийнято без вагань.

“Я не питав дозволу ні сім’ї, ні дітей. Ми в Ковелі зібралися і поїхали”,

– згадує Микола Грицюк. Родина та близькі, знаючи його характер, відреагували спокійно і не чинили спротиву. Вперше опинившись у Пісках, він побачив справжню війну: “розруха, кожен день якийсь будинок палає”. Місцевих жителів там залишалося всього 5-6 людей, яких добровольці підгодовували зі своїх запасів.

Досвід військової служби до АТО пан Грицюк мав ще в лавах СРСР, де служив у ракетних військах стратегічного значення в Білорусі. Під час АТО його підрозділ використовував різноманітну зброю, зокрема пушку-рапіру, 120-ті та 82-ті міномети, а також американську зброю. Він зазначив, що тоді ще не було мавіків та дронів, на відміну від сучасної війни.

На питання про труднощі, окрім фізичних навантажень, Микола Грицюк відповів, що для нього їх не існувало:

“Я там був, як у своїй тарілці. Я не боюся фізичних навантажень. Як дізнавалися скільки мені років, то всі були здивовані”.

На початку повномасштабного вторгнення, будучи вже у передпенсійному віці, він знову повернувся до лав Збройних сил України, де прослужив три роки. Порівнюючи війни, він зауважив, що зараз вона інша. Якщо раніше під час його служби дрони – “Лелека” – використовувалися переважно для спостереження і коригування вогню, то зараз технології значно змінилися.

Пан Грицюк підкреслив, що його підрозділ ніколи не працював мінометом по координатах, завжди прагнучи бачити, куди влучили, і кожною міною дорожив. Після повернення зі служби в добробаті він зіткнувся з труднощами адаптації до цивільного життя. Повернення до ЗСУ стало для нього “ковтком свіжого повітря”, оскільки на той час повернутися до служби в добробат було неможливо – він “перестав існувати”.

Для нього побратимство та “почуття ліктя” були вкрай важливими, а армія – справжнім покликанням. У майбутньому він бачить Україну потужною державою у складі ЄС, можливо, у складі НАТО. Ветеран вважає, що країна буде відходити від війни не один рік, а, можливо, навіть десятиліття, і для цього потрібно, щоб люди згуртувалися.