Ковель попрощався із загиблим Захисником Сергієм Томашевичем

Сьогодні Ковель провів в останню путь свого Захисника — Сергія Юрійовича Томашевича, який до останнього подиху був вірний присязі та Україні. Він був людиною честі та надзвичайно світлою особистістю, залишивши по собі добру пам’ять у серцях усіх, хто його знав.

Сергій Юрійович народився і виріс у Ковелі, був випускником місцевої ЗОШ № 7. Після проходження строкової служби він працював на підприємстві «Ковельмолоко». Згодом присвятив себе тренерській роботі, ставши наставником молоді в ДЮСШ фізкультурно-спортивного товариства «Спартак».

Спорт відігравав ключову роль у його житті. Ще у шкільні роки Сергій серйозно займався вільною боротьбою, здобув безліч нагород, зокрема «срібло» на Всеукраїнській універсіаді, та отримав звання кандидата у майстри спорту. Проте, як зазначається, його найбільшим досягненням були не медалі, а вихованці.

Він був добрим, привітним та відкритим, умів знаходити підхід до дитячих сердець, підтримувати, вірити та надихати. Серед його учнів є срібний призер чемпіонату Європи, учасник чемпіонату та Кубка світу. Він також підготував чимало майстрів і кандидатів у майстри спорту.

Через припинення фінансування школи, Сергій був змушений залишити тренерську діяльність заради утримання сім’ї. Він працював на залізниці, а пізніше — на приватних підприємствах.

Надійною опорою та справжнім тилом для нього завжди була родина. Сімейна історія із дружиною Наталією розпочалася у травні 1992 року. Разом вони раділи народженню та вихованню доньки й сина.

Особливою гордістю та великою любов’ю його життя були онуки — Асійка та Макар. Рідні розповідають, що Макар успадкував від дідуся здібності до математики, а Асійка — його риси обличчя та ті самі красиві, глибокі карі очі. Сергій активно допомагав у вихованні онуків, підтримуючи доньку Олену, яка могла бути абсолютно спокійною, залишаючи дітей з дідусем.

6 лютого 2025 року Сергія Юрійовича мобілізували. Після підготовки він вирушив на фронт, спочатку на Сумщину, де провів три місяці на позиціях. У жовтні він мав коротку відпустку, зустрівшись із рідними та своїм містом.

Найкращим відпочинком для нього було побувати у лісі, пройтися улюбленими грибними місцями. Сергій мріяв після війни поїхати всією родиною в Карпати на “тихе полювання”, зайнятися господарством і завести кроликів для онуків. Він завжди говорив: «Молюся за вас, щоб у вас усе було добре. За онуків».

Далі на нього чекали нові випробування: підрозділ перекинули на Покровський напрямок, знову на “нуль” та в пекельні умови. Тривалий час родина не мала з ним зв’язку, отримуючи лише лаконічні повідомлення, які Сергій передавав по рації через командира.

16 січня рідні нарешті почули його голос, коли група виходила з позицій. У коротких телефонних розмовах була велика надія: Сергій казав, що йому пообіцяли відпустку і він скоро буде вдома, щоб обійняти всіх та відпочити.

Та 19 січня їхній підрозділ накрило шквальним артилерійським вогнем. Сергій отримав поранення, несумісні з життям. Стрілець 2 мотопіхотного батальйону військової частини А5002, старший солдат Сергій Томашевич загинув поблизу населеного пункту Білицьке Покровського району Донецької області. Цього дня йому виповнилося 55 років.

На жаль, Сергій Юрійович повернувся до рідного Ковеля «на щиті».

«Кажуть, він був великим оптимістом — порядною, доброю, щирою людиною. Йому б ще жити… жити, дарувати свою підтримку і любов усім, кого він так любив. Але війна забрала його у дорогих людей. Війна забирає найкращих. Забирає життя і залишає глибокі шрами на наших серцях», — сказав міський голова Ігор Чайка, розповідаючи біографію Героя під час громадянської панахиди.

Від імені Ковельської громади міський голова висловив щирі співчуття родині Сергія Юрійовича: мамі — Марії Юліанівні, дружині — Наталії, сину — Максиму та невістці Лілі, доньці — Олені, онукам — Асійці та Макару, братам — Олександру, Юрію, Василю, сестрі Вірі з родинами.

Поховали Сергія Томашевича на Алеї Героїв міського кладовища. Світла пам’ять Захиснику! Вічна слава!