Колишній хірург з Ковельщини Роман: від операційної до фронтового медика
Поділитися в
Копіювати посилання
Тридцятитрирічний Роман, колишній хірург з Ратнівської центральної районної лікарні Ковельського району, нині є начальником медичного пункту 1-го механізованого батальйону 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Після повернення до України 26 лютого 2022 року, він долучився до війська вже 28 числа, де отримав позивний «Хірург».
Роман розповів про свій професійний шлях до війни, який включав медичний виш, інтернатуру та два роки практики в лікарні.
«Я навчався в медичному виші, потім була інтернатура, робота в лікарні. Два роки практики – і я залишив медицину»
– ділиться він. До повномасштабного вторгнення Роман працював у Польщі протягом восьми місяців. Рішення стати на захист країни було швидким:
«26 лютого я повернувся до України, а вже 28 числа долучився до війська»
– згадує військовослужбовець.
Свою військову службу він розпочав як старший бойовий медик стрілецької роти у тоді ще 51 окремому батальйоні «Сотки». Разом із підрозділом Роман брав участь у боях на Лиманському напрямку, де здобув зовсім інший медичний досвід.
Сьогодні Роман керує медичним пунктом, де його робота охоплює не лише допомогу пораненим, а й підготовку бійців, планування евакуаційних операцій та ведення документації. Підкреслюючи важливість знань для кожного військовослужбовця, «Хірург» пояснює:
«У нашому підрозділі великий акцент робимо саме на медичній підготовці. Бо зараз кожен має вміти рятувати життя – не тільки медик»
Роман відзначає, що реальність війни постійно змінюється, зокрема через розвиток технологій.
«Зараз найпоширеніші травми – це наслідки роботи ворожих БпЛА. І подекуди ці поранення бувають вкрай важкі»
– зауважує фахівець.
Найбільш суттєві зміни, за його словами, торкнулися підходу до евакуації. Він згадує, як ще кілька років тому в Серебрянському лісі поранених могли забрати з позицій за лічені хвилини на пікапі:
«Ще кілька років тому, коли ми тільки заходили в Серебрянський ліс, могли за лічені години, а іноді навіть хвилини, на пікапі «підлетіти» прямо на позицію і забрати пораненого»
Однак на Костянтинівському напрямку така швидкість стала неможливою. Сучасні умови вимагають використання наземних роботизованих комплексів або броньованої техніки, що значно збільшує час евакуації.
Як наслідок, поняття «Золотої години» на полі бою втратило свою актуальність два роки тому, залишившись лише в підручниках.
«В таких умовах поняття «Золотої години» залишилося лише в підручниках та формулярах. На полі бою воно зникло ще два роки тому»
– розповідає Роман.
Попри всі виклики, Роман зізнається, що сумує за своєю колишньою професією.
«Мені не вистачає хірургічної практики»
– говорить військовослужбовець. Проте повернення до мирного життя поки відкладається, адже його досвід та навички нині надзвичайно важливі на фронті. Вдома на нього чекає велика родина, яка є для нього джерелом сили та підтримки.