Бої під Кринками: боєць із Кортеліс Анатолій Катеринюк розповів про переправу через Дніпро

Спогади про жахливі переправи через Дніпро під час боїв за плацдарм у Кринках стали одними з найважчих для Анатолія Катеринюка – захисника України, уродженця села Кортеліси, історію якого оприлюднив Кортеліський історичний музей на своїй сторінці у Facebook. Спілкування з бійцем, який вже кілька років воює на фронті, викликало особливий інтерес.

Анатолій народився у листопаді 1983 року в селі Кортеліси. Його батько, Олександр Анатолійович, працює завідувачем місцевої лікарської амбулаторії, а мати, Галина Олександрівна, до пенсії була секретарем сільської ради. Закінчивши 11 класів Кортеліської ЗОШ, він продовжив навчання в технікумі у Володимирі-Волинському (нині – Володимир).

Після першого курсу Анатолія призвали на військову службу до внутрішніх військ у Львові. Там він отримав ґрунтовну фізичну та військову підготовку, ставши снайпером. Служба була насиченою: часто разом із міліцією забезпечував правопорядок під час мітингів, футбольних матчів та інших масових заходів. Повернувшись додому, працював переважно будівельником на сезонних роботах.

Через пів року після початку повномасштабного вторгнення, у серпні 2022-го, Анатолій отримав повістку й поїхав на Житомирський полігон. Однак відбір у 95 десантно-штурмову бригаду не пройшов через стан здоров’я. За кілька тижнів його знову викликали і після короткого навчання на полігоні зарахували до територіальної оборони, де почалася служба у 106-й Хмельницькій бригаді.

Після місячного злагодження підрозділ Катеринюка направили на Херсонський напрямок для оборони правого берега Дніпра. Спочатку великих боїв не було, лише обміни артилерійськими та мінометними обстрілами. Анатолій виконував обов’язки навідника АГС.

Коли влітку 2023-го українська армія розпочала контрнаступ, підрозділ Анатолія Катеринюка отримав завдання форсувати Дніпро і захопити плацдарм на лівому березі. Спочатку він вогнем свого автоматичного гранатомета прикривав ворожі позиції, відволікаючи увагу, поки інші бійці на човнах переправлялися через річку. Водночас вогонь по окупантах вели кулеметники, артилеристи та ракетні підрозділи. Небо стало світлим як удень від пострілів та вибухів, хоча була друга година ночі.

Завдяки фактору несподіванки перша хвиля десанту успішно висадилася та незабаром захопила село Кринки. Але росіяни дуже швидко оговталися, підтягнули свіжі сили та спробували скинути українських воїнів у Дніпро. Бої під Кринками перетворилися на справжнє пекло. Найгіршим було те, що противник за допомогою дронів контролював Дніпро і вогнем з усіх видів зброї намагався перекрити постачання та підвезення свіжих сил на плацдарм. Кожна переправа через річку ставала жахом.

На дев’ятий день боїв на плацдармі Анатолій отримав осколкове поранення у спину. Він згадує, що їхню позицію, яку тримали троє бійців, уночі засік ворожий дрон за допомогою тепловізора. Особливість позицій під Кринками полягала в тому, що там не можна було глибоко окопатися, бо одразу виступала вода. Ситуацію частково рятувало лише те, що в заплаві річки росли кущі та дерева.

Тому, коли вниз полетів перший «вог», Анатолій кинувся бігти в сторону Дніпра, відволікаючи увагу ворожого оператора від своїх товаришів. Після третього скиду він отримав уламкове поранення в спину. Проте його пригоди на цьому не закінчилися: по ньому відкрили вогонь наші бійці, які займали другу лінію оборони. На щастя, на шляху трапився стовбур великого дерева, який врятував і від своїх куль, і від ворожих дронів, що намагалися його добити.

Вранці він знову рушив до Дніпра і потрапив до своїх хлопців, які надали йому допомогу. Наступного дня Анатолій благополучно переправився на правий берег і був відправлений у госпіталь, де лікувався кілька тижнів. Після цього отримав місячну відпустку на реабілітацію. Повернувшись до бригади, через два дні його знову відправили на плацдарм.

Загалом Анатолій провоював у Кринках три ротації по 10 днів. Окупанти постійно нищили українські позиції з усіх видів зброї та намагалися їх штурмувати. Втрати з обох сторін були дуже великі, батальйон втратив більшу частину свого складу. Важливу роль в утриманні плацдарму відігравали також підрозділи морської піхоти.

Після запеклих боїв повністю зруйновані Кринки було втрачено, але частину плацдарму в заплаві річки продовжували утримувати. Росіяни настільки посилили вогонь, що тепер навіть на правому березі до Дніпра було складно підійти. Нові підкріплення зазнавали втрат ще на підході до річки, багато людей гинуло під час переправ. Зрештою, командування дало наказ залишити плацдарм.

Тепер завдання українських бійців полягало в тому, щоб утримати свої позиції на правому березі. Росіяни зібрали великі сили та багато разів пробували переправитися через Дніпро, але тільки зазнавали марних втрат. За добросовісну та успішну службу Анатолій Катеринюк отримав звання сержанта і був направлений вчитися на курси командирів взводів у Київ.

Пізніше його перевели у підрозділ радіоелектронної боротьби (РЕБ), головним завданням якого є придушення ворожих дронів. Анатолій розповідає, що більшість дронів, які потрапляють у смугу досяжності РЕБу, вдається збивати, хоча ця боротьба має багато технічних проблем. За певних умов можна змістити із курсу і відвести в сторону навіть КАБ, але немає гарантії, що він не влучить в інших людей. РЕБи розташовуються на певній відстані від лінії зіткнення, але є дуже бажаною ціллю для ворога.

Особливістю війни на Сумському напрямку є те, що росіяни тут дуже часто використовують розвідувально-диверсійні групи, тому потрібно постійно бути у бойовій готовності. Але з Кринками це все одно порівняти не можна. Фото зі сторінки Кортеліського історичного музею.