Ковель попрощався з Героєм Дмитром Лисюком: життя та подвиг захисника

У Ковелі 3 серпня громада вшанувала пам’ять та провела в останню путь Дмитра Лисюка, мужнього захисника України, який трагічно загинув 28 липня 2025 року. Життя 37-річного воїна обірвалося під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Церемонія прощання розпочалася у центральній частині міста, як повідомила Ковельська міська рада.

Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях полеглого Героя, підкресливши його надзвичайну відданість.

Саме на таких людях тримається Україна крізь століття. Він не лише мріяв про світле майбутнє для своєї країни – він будував її щодня, а коли настав час – без вагань став на захист,

— зазначив мер.

Дмитро Лисюк народився у Ковелі. Він навчався у ЗОШ №2, а потім здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами» у Луцькому державному технічному університеті. Ще студентом працював у магазині електроніки, а по поверненні до Ковеля став системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів свою майбутню дружину Ірину.

Дмитро будував плани, мріяв і облаштовував дім, цінуючи кожну мить поруч із найріднішими: дружиною Іриною, донькою Анастасією та сином Сашком. Він мав надзвичайно теплі стосунки з батьками – мамою Світланою та татом Віталієм. Дмитро був людиною «золотих рук», успішним підприємцем, який організував власну справу з ремонту техніки, завжди виконуючи роботу сумлінно та дорожачи своїм ім’ям.

Особливе місце у його житті займала історія рідного краю. Він часто бував в урочищі «Вовчак», добре знаючи його минуле з розповідей родини. Родина Лисюків навіть передала одну з хатин, що нині відновлені у «Вовчаку», як знак вдячності та пам’яті про тих, хто виборював волю України.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро, член ВО «Свобода», долучився до лав добровольчого формування. Він патрулював та разом з іншими добровольцями обороняв найважливіші об’єкти критичної інфраструктури Ковеля на підступах від білоруського кордону. Неодноразово виїжджав на схід країни.

У 2024 році Дмитро добровільно вступив до лав Збройних Сил України. У січні цього року він перевівся до 42-ї окремої механізованої бригади, де почав виконувати бойові завдання на Харківському напрямку, а з липня – на Покровському.

Побратими згадують Дмитра як добру, щиру, сміливу людину, яка ніколи не підводила, завжди була поруч, підтримувала словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем і був вірним другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину.

Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки розвідувальної роти військової частини А4667 Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині. Це – непоправна втрата, яка болить усій громаді.

Його однокласниця Світлана Бабіч написала:

Діма назавжди залишиться в пам’яті як світла, добра, мужня людина. Він був справжнім – і як син, і як воїн, і як Людина з великої літери. Діма – Герой, який віддав життя за нашу країну, за кожного з нас. Відходять у небеса ті, хто щиро любив Україну, хто міг ще стільки зробити доброго, дати стільки любові своїм близьким. Дмитро залишив по собі глибокий слід – приклад чесного служіння, віри і сили.

Міський голова Ігор Чайка додав:

І сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови в пошані до цієї людини і сказати йому «дякую» – за захист, вірність Україні та вірність присязі військовому обов’язку.

Про те, що такі люди, як Дмитро, залишаються в серці громади, в пам’яті міста та в історії України, говорили його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук та друг зі студентських років Володимир Косінець. Вони зазначили, що Дмитро залишиться у пам’яті як неймовірно талановитий, неймовірно добрий і з неймовірною посмішкою.

Прощання продовжилося у селі Колодниця – біля дому, де жив Дмитро, де він мріяв про майбутнє, займався щоденними справами та виховував дітей. У Героя залишилися дружина, син і донька, батьки та сестра.

Поховали Дмитра Лисюка на кладовищі села Колодниця. Вся громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким. Пам’ять про воїна увічнена словами Ніни Горик зі збірки «Лінії оборони»:

Лихо – долиною, горе – горою… Прапор державний могилу обняв. «Слава і честь Тобі, рідний Герою!» – Шепче земля у журбі за тобою Голосом поля, лісу і трав…