Ковельський бард на війні: від Бахмута до кухні, від пісень до роману

Воїн, бард та кухар: історія Миколи Більшевича з Ковельщини

Микола Більшевич, 59-річний бард з Ковельщини, вже понад три роки боронить Україну у складі 100-ї окремої механізованої бригади. Він не лише воює, а й продовжує творити: пише пісні, працює над романом та бере участь у зйомках фільму.

Пройшовши бої за Бахмут у ролі піхотинця, після контузій Микола став військовим кухарем. Він жартує, що його їжа, приготована з любов’ю за бабусиними рецептами, лікує тіло побратимів, а пісні – їхні душі.

Перший бій та служба в ТрО

Як повідомляє «Суспільне Донбас», Микола Більшевич нині служить на Донеччині. З початку повномасштабного вторгнення він вступив до лав територіальної оборони.

«Ще віку трохи маю. І досвід: старого туриста, який пройшов Крим і Рим по туризму. А ще стріляти вмію і люблю», – говорить про себе Микола.

Він розповідає, що початок повномасштабної війни зустрів на кордоні з Білоруссю, згодом їх перекинули під Бахмут, а після поранень він став кухарем і нині годує побратимів на Донеччині.

Згадуючи свій перший бій, Микола каже: «У перший бій мене вразила наша велич на той момент. Стільки летіло снарядів, вилітали наші гелікоптери, пускали боєзапаси в сторону сусідньої посадки. А там стояли вагнерівці. І «Хаймарси» вночі злітали. Це була ейфорія! І ми йшли, ми там 800 метрів пройшли вперед. Заходили після штурмових груп. Штурмовикам честь і слава, вони – першопрохідці, піонери! Вони відходять, ми заходимо на ті позиції. І от ми, ТрО, ми вже ніби «окопники».

Військовий пригадує: «Оцей перший бій дуже мене вразив тим, наскільки це була масштабна атака! І «Бредлі» йшли, і танки, і над тобою стріляли, і через тебе там переїжджали через окопи. Але це була реальна така війна. Це те, що ми колись в дитинстві дивилися у радянських фільмах про війну – і це було це було з тобою».

Позивний «Бард» Микола отримав ще у 2014 році, коли їздив з гітарою та піснями на фронт до волонтерів.

«Я з 90-х років пишу українські тексти і вірші писав – лише українські. Навіть в армії, коли у радянські часи в Архангельську служив, я теж писав українські вірші. Хоча зараз я намагаюся військових пісень своїх не співати хлопцям при зустрічах. Навпаки щось цивільне, щось таке м’яке і веселе. У мене є мажорні пісні».

Кухня, творчість і мрії про мир

На кухні Микола з липня 2023 року, після поранень.

«Готуєш – падає. Але на війні: їсти треба – готуєш. Я завжди кажу, що кухня має бути для здоров’я. Я трошки проти смаження на олії або отих пончиків. Особливо, якщо харчуються хлопці, яким на позиції. Їм треба щось якісне, добре, ніжне, не таке гостре для шлунку. А ще у нас є з Київщини дівчата, у нас є з Волині, тому переплітаються оці «бабусині страви», які є. І запіканки печемо. І піца в нас кожну неділю. Як можна не любити піцу у неділю, коли вона робиться не аби за гроші, а з купою начинки?!»

У вільний час на службі Микола працює над піснями та романом «Яка на смак кров», який отримав відзнаку «Коронації слова». Він планує його доробити.

«Можете уявити, він 20 років лежав в мене роман цей? А от на конкурс відправляв за 20 хвилин до закінчення прийому заявок. У ньому все, що я чув від батьків, від родини, від людей, які були на той час і розказували. Це історія від початку 1939-го року, входу радянських військ на наші терени західні. Ось – і до сьогодення».

Дві пісні Миколи Більшевича прозвучать у фільмі «Симфонія війни». Вдома на нього чекають п’ятеро жінок: дружина, доньки та теща. А найбільша мрія бійця – перемога та мир, щоб «сісти з вудкою на своєму любимому рибальському місці, і просто сидіти і думати про інше».