Ковель попрощався з 41-річним Героєм Вячеславом Куцем, загиблим на Дніпропетровщині

У Ковелі відбулася церемонія прощання з молодшим сержантом Вячеславом Івановичем Куцем, 41-річним військовослужбовцем, який загинув 9 березня 2026 року поблизу населеного пункту Піщане Синельниківського району Дніпропетровської області. Місцеві жителі віддали останню шану Герою, який служив навідником 1-го артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4848.

Вячеслав Куць народився у Ковелі, де навчався у загальноосвітній школі №10. Професію водія-тракториста він здобув у Луківському професійному училищі. З юних років захоплювався вільною боротьбою, любив риболовлю та відпочинок на природі.

Спокійний і врівноважений, він цінував щиру дружбу та родинне тепло. Після смерті батька Вячеслав Куць став головною опорою для своєї матері та молодшої сестри Наталії. Його найбільшою радістю була донька Ірина, якій наразі 11 років; він намагався наповнювати кожну хвилину їхнього спілкування турботою, теплом і любов’ю.

Пройшов строкову військову службу в артилерійських військах. Військовий шлях Вячеслава Куця розпочався у 2014 році, коли він добровільно став на захист України. У 2015 році він повернувся додому. Згодом працював на будівництві — як в Україні, так і за кордоном, у Польщі, мріючи про власну сім’ю.

З початком повномасштабного вторгнення та після втрати матері, у вересні 2022 року, Вячеслав Куць знову вирішив добровольцем піти до війська. Він служив в артилерійському підрозділі 1-го окремого штурмового батальйону, виконуючи бойові завдання на найскладніших напрямках.

Під час спілкування з рідними він підбадьорював і заспокоював, кажучи:

«Все добре, їду на завдання»

або жартома:

«Їду на роботу»

. Захист Батьківщини став для нього щоденною, важкою та гідною справою, яку він виконував чесно і віддано.

Минулого літа він побував у відпустці. Навідав бабусю в селі, працював на дачі, яку придбав уже під час війни. Робив ремонт у садовому будиночку та мріяв про мирне життя зі своїми домашніми улюбленцями — двома мисливськими собаками. Він будував плани на майбутнє і вірив у багато мирних днів попереду.

Після короткого перепочинку Вячеслав Куць знову повернувся на фронт і невдовзі опинився на Запорізькому напрямку. Восени 2025 року разом із побратимами він потрапив в оточення, з якого їм вдалося вийти.

Перед черговим бойовим завданням, 9 березня 2026 року, він надіслав вітання своїй племінниці Яні з нагоди її 17-річчя, пообіцявши подарунок під час запланованої відпустки. Саме цього дня його життя обірвалося.

Молодший сержант Вячеслав Куць, навідник 1-го артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4848, загинув 9 березня 2026 року поблизу населеного пункту Піщане Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому назавжди залишився 41 рік.

Міський голова Ігор Чайка висловив співчуття під час громадянської панахиди:

«Висловлюю щирі співчуття родині загиблого — сестрі Наталії, доньці Ірині, бабусі Лідії Антонівні, тітці Валентині, двоюрідному брату Анатолію та всім, хто знав і любив нашого воїна. Його загибель — це ще одне нагадування нам, якою дорогою ціною дається свобода і незалежність нашої держави. Вічна пам’ять і шана Вячеславу Куцю»

.

Поховали Вячеслава Куця на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.