Ковель прощається з полеглим захисником Миколою Петровським

Місто Ковель сьогодні, у скорботний день, проводжає в останню путь українського воїна Миколу Петровського, який загинув під час виконання бойового завдання. Прощання відбулося на Алеї Героїв міського кладовища. Це вже друга втрата для громади за вихідні, адже вчора Ковель також попрощався з 22-річним Назаром Кіперчуком.

Микола Петровський поліг понад рік тому, але лише тепер його тіло повернулося до рідного дому. ДНК-експертиза нещодавно підтвердила факт загибелі стрільця-помічника гранатометника І механізованого відділення 2 механізованого батальйону військової частини А4674, солдата Миколи Петровського.

Він загинув 25 січня 2025 року поблизу населеного пункту Калинове Краматорського району Донецької області. На момент смерті йому було 48 років.

Життєвий шлях Миколи розпочався у Луцьку, але невдовзі його родина переїхала до Ковеля, яке стало для нього справжнім домом. Він здобув освіту газозварювальника у ПТУ №7 після навчання у ЗОШ №7.

У 90-х та 2000-х роках, шукаючи можливості для заробітку та забезпечення майбутнього, Микола працював у Польщі. У 2002 році він одружився з Тетяною, з якою познайомився біля Палацу Шевченка під час святкування Дня машинобудівника.

У подружжя народилися дві доньки – Ірина та Анастасія. Микола мріяв про власний дім, і разом з Тетяною, яка завжди його підтримувала, вони здійснили цю мрію, переїхавши у власне обійстя за кілька років. Згодом він займався підприємницькою діяльністю у сфері вантажних перевезень, а потім працював водієм та торговим агентом.

Тетяна згадує чоловіка як справжнього чоловіка, упевненого, надійного, розуміючого, свого найкращого друга. Він дуже поспішав жити, безмежно любив своїх дівчат і багато речей робив власноруч, навіть гантелі для дружини.

Повномасштабна війна застала Миколу в Одесі під час відрядження, звідки він одразу вирушив додому, забравши доньку та її подругу у Києві. Наприкінці серпня 2024 року його мобілізували до військової частини, яка тримала оборону на Покровському напрямку.

За час служби Микола отримав дві контузії, проходячи лікування в госпіталі та санаторії на Закарпатті. Увесь цей час дружина Тетяна була поруч, підтримуючи його.

У розмовах з дружиною він говорив:

«Я радий, що тебе зустрів»

А дітям просив передати:

«Я не міг вчинити інакше»

Коли ж Тетяна обережно намагалася переконати його, можливо, вже досить воювати, він відповідав:

«Якщо будеш про це говорити — не дзвони»

Він пояснював свою позицію так:

«На передовій такі ж діти, хлопці такого віку, як наша Ірина. Маю бути з ними»

Побратими Миколи також дзвонили Тетяні, щоб подякувати за чоловіка, відзначаючи його людяність, простоту та добре почуття гумору.

Понад рік тому родина отримала звістку про зникнення Миколи безвісти. Тетяна, виконуючи прохання чоловіка, дізналася правду від його побратимів: Микола загинув. Загинув як Герой і назавжди залишиться ним для своєї родини.

Вся ковельська громада та родина сумують за втратою прекрасної людини, люблячого чоловіка, турботливого батька, сина та друга. Щирі співчуття висловлюються дружині Тетяні, донечкам Ірині та Анастасії, мамі Анні Юріївні, татові Миколі Васильовичу, сестрі Інні, а також усім рідним, близьким і друзям.

Вічна пам’ять і слава воїну!