Боєць з Ковеля Сергій Половинченко: “Стоїмо і стоятимемо, скільки треба”

Лейтенант Сергій Половинченко з Ковеля, 37-річний боєць стрілецького батальйону поліції Волині з позивним Wolf, поділився своїми спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення Росії та шлях від служби в тилу до безпосередньої участі в бойових діях. Він розповів про мотивацію захищати країну та значну трансформацію, яку переживає людина на фронті.

24 лютого, в день повномасштабного вторгнення, Сергій перебував на службі в підрозділі поліції охорони у Ковелі. Спочатку, за його словами, було ніби заперечення, яке згодом змінилося усвідомленням початку війни.

Початкова розгубленість невдовзі переросла у злість. Страх був присутній, але, як зазначив лейтенант, він не паралізував, а поступився місцем сильному відчуттю відповідальності – за родину, людей та присягу.

Протягом перших місяців повномасштабної війни служба на Волині проходила в постійному режимі надзвичайної ситуації. Поліцейські охороняли об’єкти критичної інфраструктури міста, а населення зосереджувалося на безпеці та підтримці правоохоронців.

Переломним моментом для Сергія Половинченка стала загибель знайомих хлопців. Це усвідомлення змусило його зрозуміти, що перебування лише в тилу є недостатнім.

«Я хотів бути там, де можу реально стримувати ворога»,

— наголосив він.

Близькі відмовляли його від такого кроку, що є природним, враховуючи їхнє хвилювання. Однак Сергій, знаючи свій характер, був непохитним у своєму рішенні.

«Знаєте, коли ракети летять у твоє місто, – це вже твоя війна. Коли окупант ступає ногою на твою землю, – це твоя війна. Вона не питає про вік чи досвід»,

— пояснив він своє рішення приєднатися до лав стрілецького батальйону.

Порівнюючи страх у тилу та на передовій, боєць зазначив, що в тилу він розтягнутий і тримає в постійній напрузі, тоді як на передовій страх є концентрованим, чітким і чесним. На фронті, за його словами, просто виконуєш свою роботу без часу на зайві роздуми.

Наразі Сергій Половинченко обіймає посаду інспектора відділення безпілотних літальних апаратів, радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Волинській області. Разом із побратимами він виконує важливу частину загальної роботи зі знищення ворога.

Найбільше з першого виїзду в зону бойових дій йому запам’ятались виїзд на позиції «по сіряку», тиша перед першим обстрілом та дивне відчуття спокійної роботи мозку, ніби на автопілоті. Згодом, за його словами, звикаєш, а єдиною мотивацією для всіх стає знищення ворога.

Після першого бойового виходу людина змінюється, починає інакше дивитися на життя, має менше ілюзій і більше цінує прості речі. Найважчим виявилось фізичне виснаження та моральні втрати побратимів, а також відповідальність за кожне рішення.

У пам’яті Сергія досі прокручуються погляди людей під час евакуації, діти, які не розуміють, чому горить їхній дім, а також місцеві, які відмовляються покидати свої зруйновані будинки, підбита техніка та полеглі побратими.

Для лейтенанта фраза «Поліція воює» означає, що офіцери Національної поліції України стали не лише гарантами порядку, а й частиною оборони держави, тримаючи позиції під обстрілами артилерії, КАБів та FPV-дронів.

«Це інша реальність служби»,

— підкреслив він.

Після перемоги Сергій мріє про тишу без сирен, можливість просто працювати в мирному місті, щоб родина не здригалася від кожного гучного звуку, і щоб діти дочекались своїх живих татусів та матерів.

Звертаючись до тих, хто перебуває в тилу, він наголошує, що тил — це теж відповідальність: підтримка, донати та робота є важливими. Тим, хто чекає, він передає слова підтримки:

«Ми тримаємося, бо знаємо, що ви вірите в нас. Стоїмо і стоятимемо, скільки буде потрібно».

Відділ комунікації поліції Волинської області.