Ковельщина: Ружин прощається з Героєм Ігорем Тимоніком, загиблим на Донеччині

У селі Ружин на Ковельщині відбулося прощання із Захисником Ігорем Тимоніком. Місцеві жителі, висловлюючи глибоку скорботу та безмежну вдячність за його подвиг, зустрічали Героя навколішки. Про це інформує Ковельська міська рада.

Ігор Тимонік був люблячим батьком, турботливим чоловіком, сином, братом та надійним другом. Рідні та близькі відзначають, що їм бракуватиме його щирої посмішки, добрих жартів і слів підтримки. Родина була для нього найвищою цінністю, острівцем любові, затишку та спокою.

Ігор Тимонік з’явився на світ 3 вересня 1993 року у селі Клевецьк. Початкову освіту здобував у Ружинській школі до шостого класу, після чого продовжив навчання у Турійській гімназії. Фахову освіту здобув у Шацькому лісовому фаховому коледжі, а вищу – у Львівському національному лісотехнічному університеті.

Саме під час навчання у коледжі Ігор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лізою. Вони разом обрали професійний шлях, продовжили спільне навчання в університеті, а згодом одружилися ще студентами. Молоде подружжя оселилося в селі Ружин, поруч із батьками Ігоря.

Певний період Ігор працював за кордоном, потім повернувся додому. Він трудився на місцевій пилорамі, а згодом обіймав посаду охоронця у фермерському господарстві «Перлина Турії». Це було звичайне мирне життя, наповнене щоденними турботами, сімейними радощами та планами на майбутнє.

У 2019 році у подружжя народився син Любомир, а у 2022 році сім’я поповнилася ще одним сином – Лук’яном. Родина, яка була для Ігоря найбільшим щастям та сенсом життя, зіткнулася з жорстокою реальністю війни, що безжально втрутилася у їхню долю.

19 січня 2023 року Ігоря мобілізували до лав Збройних Сил України. На момент призову його молодшому синові виповнилося лише чотири місяці. Залишивши дім та найближчих, він став на захист Батьківщини.

Ігор Тимонік пройшов військовий вишкіл у Великій Британії, після чого приєднався до 503-го окремого батальйону морської піхоти. Спершу він служив в артилерійських підрозділах, а з червня 2025 року обіймав посаду оператора безпілотників. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші ділянки фронту, зокрема на Донеччині, Херсонщині та знову на Донеччині, на Покровському напрямку.

Навіть під час військових дій Ігор прагнув підтримувати зв’язок із родиною, використовуючи кожну вільну хвилину для телефонних розмов. Він дзвонив додому, спілкувався із синами та підтримував дружину. Для дітей Ігор був втіленням опори та захисту, тим, хто завжди готовий вислухати й зрозуміти. Маленький Лук’ян, часто бачачи батька по відеозв’язку, одразу впізнавав його під час відпусток.

Ігор планував повернутися додому, до своєї родини та села, про що обговорював з дружиною. Проте під час виконання бойового завдання його життя трагічно обірвав ворожий дрон.

Оператор безпілотних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А1275 Ігор Тимонік загинув 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області.

Ігор щиро прагнув дочекатися завершення війни. Він мріяв водити сина Любомира до першого класу, забирати Лук’яна з дитячого садка, бути міцною опорою для дружини, батьків і сестер. Проте жорстока війна безжально позбавила його цих мрій. Йому назавжди залишиться 32 роки.

Життя Ігоря Тимоніка було коротким, але сповненим гідності. Він не прагнув слави, а просто робив те, що вважав правильним: любив свою родину, працював, будував плани та, коли настав час, без вагань став на захист України. Воїн відстоював право своїх дітей на життя у вільній країні та майбутнє, у якому вони мали зростати, заплативши за це найвищу ціну.

“Низький уклін родині за виховання справжнього чоловіка, патріота й воїна. Світла пам’ять і вічна слава нашому Герою”, – зазначив міський голова Ігор Чайка під час церемонії прощання з воїном.

Від імені всієї громади міський голова висловив щирі співчуття дружині Лізі, синам Любомиру та Лук’яну, мамі Марії Гаврилівні, татові Миколі Володимировичу, сестрам Ірині та Аліні з родинами, а також усім рідним і близьким Ігоря.

Ім’я Ігоря Тимоніка назавжди вписане в історію громади та залишиться у серцях тих, хто знав його особисто, і тих, хто цінує його внесок у боротьбу за мирне небо України. Захисника поховали на кладовищі села Ружин.

Світла пам’ять Герою! Вічна шана Захиснику України!