У Ковелі попрощалися з головним сержантом Юрієм Мельником

Ковельська громада провела в останню земну дорогу головного сержанта Юрія Мельника, який служив бійцем ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини 3035 Національної гвардії України. Життя воїна, який щиро вірив у Перемогу та обіцяв воювати до неї, обірвалося на війні 22 січня.

Юрій Адамович Мельник народився 25 квітня 1969 року в селі Запруддя Камінь-Каширського району. Після закінчення восьми класів він здобував професію помічника машиніста у Здолбунівському професійному училищі. Пройшовши строкову службу, з 1993 по 1999 роки Юрій працював у локомотивному депо.

Саме на залізниці, під час новорічних свят 33 роки тому, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Русланою. Разом вони збудували дім у Ковелі, де прожили довгий життєвий шлях. Деякий час Юрій був талановитим майстром у будівництві, забезпечуючи родину.

Подружжя Мельників мало спільне захоплення — збирати гриби. Як пригадує Руслана, чоловік завжди приносив удвічі більше білих. У перші роки війни зібрані лісові дари дружина маринувала, і вони разом відправляли їх на фронт, як частинку дому та тепла.

Восени 2023 року, у віці 54 років, Юрій ухвалив рішення стати на захист країни. 3 жовтня його було мобілізовано після звернення до військкомату. Він воював на різних напрямках, тривалий час — на Запорізькому, а останнім часом його підрозділ перебував у Слов’янську Донецької області.

Торік навесні, на Великдень, у день свого народження, Юрій мав коротку відпустку. Він трохи перепочив і побував у рідному селі. Рідним про службу майже не розповідав, заспокоюючи їх словами: «Все добре. Усім забезпечені. Не хвилюйтеся». І завжди повторював: «Воюватиму до Перемоги».

Щодня Юрій телефонував дружині з фронту, це була їхня традиція. Проте 22 січня дзвінка не було. Наступного дня, коли Руслана збиралася набрати його сама, її випередив командир Юрія, повідомивши трагічну звістку — серце її чоловіка зупинилося.

Незважаючи на те, що Юрій ніколи не скаржився на здоров’я і за все життя не був у лікарні, його міцний організм не витримав важких реалій війни та втрат побратимів. Міський голова Ігор Чайка, виступаючи під час громадянської панахиди, зазначив:

«На жаль, щодня обриваються життя наших Захисників і Захисниць. Тих, хто пішов боронити нашу землю, нашу свободу, наше право бути вдома. Ми обов’язково зустрінемо Перемогу, про яку мріяв Юрій, про яку мріє кожен з нас, за яку він воював, яку наближав разом зі своїми побратимами».

Ігор Чайка висловив щирі співчуття дружині Руслані Іларіонівні, сину Сергію, рідним, близьким та усім, хто знав і любив Юрія Мельника. Громада має пам’ятати ціну, якою здобувається майбутнє країни, яка вже 1433 дні не припиняє своєї боротьби.

Воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища. Честь, слава та вічна пам’ять Юрію Мельнику за його любов до України, мужність і стійкість.