Ковель прощався з майором Віталієм Тимофєєвим – тренером і захисником

Місто Ковель провело в останню путь свого Тренера, Героя та Захисника – офіцера Віталія Тимофєєва. Звістка про його зникнення безвісти надійшла ще навесні 2024 року, і протягом цього часу рідні, друзі, вихованці та колеги жили надією. Восени того ж року Віталію Тимофєєву було присвоєно звання «Заслужений тренер України» з кікбоксингу WAKO, що стало можливим завдяки ініціативі тих, хто добре знав його внесок у розвиток спорту.

На жаль, підтвердилося найстрашніше – майор Віталій Тимофєєв загинув. Сотні людей зібралися, щоб віддати останню шану цій видатній людині. З його малої батьківщини, Миколаївської області, прибули мама та брат Артем, який приїхав безпосередньо з фронту.

Віталій Тимофєєв народився 22 вересня 1974 року в місті Первомайськ. Батьки з дитинства навчили його дисципліні та наполегливості, які стали основою його життєвого шляху. Він активно займався спортом і мав розряд кандидата у майстри спорту з веслування.

Після закінчення школи Віталій навчався в Одеській державній академії будівництва та архітектури, де зустрів свою майбутню дружину Інну. В Одесі він уперше приєднався до секції французького боксу «сават» – виду спорту, який визначив усю його подальшу діяльність. У 1997 році молоде подружжя переїхало до Ковеля.

Саме в Ковелі Віталій заснував першу секцію французького боксу, а згодом – кікбоксингу WAKO. Використовуючи свою інженерну освіту, він власноруч обладнав тренувальний зал у народному домі «Просвіта», заклавши основу для розвитку цього виду спорту в місті. Щоб удосконалити професійні знання, він також закінчив Інститут фізичної культури та здоров’я СНУ імені Лесі Українки.

Понад 20 років Віталій присвятив тренерській роботі. На базі ДЮСШ імені Євгена Кондратовича він створив безоплатну секцію кікбоксингу, надаючи можливість кожній дитині знайти свій шлях у спорті. Його вихованці ставали чемпіонами України, Європи та світу, здобуваючи десятки перемог на турнірах WAKO. Він виховав покоління молодих людей, для яких був наставником, прикладом сили духу, дисципліни, патріотизму та людяності.

Поруч із ним завжди була сім’я: дружина Інна, доньки Марія та Поліна. Віталій багато займався навчанням і вихованням своїх дівчат, був їхньою опорою – ніжним, уважним, завжди поруч, попри вимогливість його тренерської роботи. Родина також пишалася його талантом майстра на всі руки, адже він умів виконати будь-яку роботу по дому та дбав про затишок.

У травні 2015 року, коли Росія розпочала військову агресію проти України, Віталій отримав повістку. Він мав офіцерське звання після закінчення військової кафедри. Попри прохання вихованців, аби не залишитися без тренера, він був непохитним і приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Навіть на фронті він залишався тренером, підтримуючи зв’язок з учнями та мотивуючи їх не зупинятися.

Після демобілізації Віталій Тимофєєв повернувся до улюбленої справи, працюючи в ДЮСШ імені Євгена Кондратовича та в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. У лютому 2022 року, вже на другий день повномасштабної війни, він добровільно став у стрій. Служив у званні капітана на посаді командира роти вогневої підтримки Ковельського батальйону однієї з бригад Сил територіальної оборони Збройних сил України, яку згодом було реформовано у 100-ту окрему механізовану бригаду.

Як командир, Віталій не лише досконало знав свою справу, а й щиро дбав про підлеглих. Він мав особливе чуття до людей, багато спілкувався з бійцями, знав їхні переживання та потреби, адже життя та безпека воїнів були для нього найвищою цінністю. Разом із побратимами він пройшов чимало гарячих точок. Це був офіцер, якого поважали: відповідальний, вимогливий до себе, уважний до інших, здатний згуртувати людей і вести їх у найважчих боях. У різні роки Віталій був нагороджений відзнаками за мужність, відвагу та професіоналізм.

На початку квітня 2024 року Віталій востаннє приїхав у Ковель у відпустку. У ці дні зібралася спортивна спільнота міста, і зал стоячи вітав та дякував тренеру з кікбоксингу, Захиснику – Віталію Тимофєєву. Однак уже 21 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Очеретиного на Донеччині заступник командира батальйону з артилерії 2-го механізованого батальйону військової частини А7028 майор Віталій Тимофєєв зник безвісти. Лише через багато місяців стало відомо про його загибель.

Віталій Тимофєєв віддав себе спорту, а потім – Україні, виховавши чемпіонів і сформувавши покоління молодих людей. Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка сказав:

Командир. Воїн. Тренер. Вчитель. Наставник. Герой. Друг… Віталій був одержимий своєю справою, надзвичайно пишався успіхами своїх вихованців. Він був талановитим військовим. Дякуємо йому за честь, відданість, захист. Щирі співчуття дружині Інні, донькам Марії та Поліні, мамі Галині Дмитрівні, брату Артему, усій родині, вихованцям, колегам і всій громаді Ковеля.

Побратими, прощаючись зі своїм командиром, розповіли, що Віталій зумів зі звичайних підприємців, комбайнерів, інженерів сформувати справжніх бійців і створити згуртовану команду. Вони дякували своєму командирові, своєму «Кєпу», «Кєпчику», як його називали, – за науку, за теплі слова, за людяність і порядність, за те, що поруч із ними був справжній Командир.

З Одеси приїхав перший тренер Віталія – Геннадій Воловіков. Він пригадав, як сімнадцятирічний хлопець 35 років тому прийшов до нього в секцію. Геннадій Воловіков цитував слова Віталія:

Коли він падав — вставав і йшов далі, казав: “Не той сильний, хто б’є, а той, хто зуміє встати і продовжити шлях до перемоги”. І коли його хлопці почали перемагати на змаганнях, я був радий за нього, гордий за його успіхи як тренера.

Учні Віталія Тимофєєва також висловили свою подяку. Найтитулованіший його вихованець, Юрій Зубчук, висловив глибоку повагу до людини, яка так багато зробила для нього особисто й для всіх, хто приходив у секцію Віталія Тимофєєва. Справа Віталія Тимофєєва продовжує жити: його колеги та вихованці працюють і досягають результатів. Нещодавно вони вперше за чотири роки наважилися без нього організувати великий турнір у Ковелі, адже так живе пам’ять про людину, її справу й мрії.

Воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і слава Герою, Наставнику, Тренеру, Командирові, Захиснику, Ковельчанину – Віталію Тимофєєву!